Світогляд — це система узагальнених поглядів, установок, переконань, які визначають розуміння світу в цілому, місця в ньому людини, систему ціннісних орієнтацій людей, стратегію їх поведінки та діяльності. Суб'єктом (носієм) світогляду може бути окремий індивід, соціальна група, суспільство на даному етапі свого розвитку і навіть цивілізація. Світоглядні координати вибудовуються на основі трьох вихідних елементів: знань, цінностей та стратегії діяльності. В формуванні світоглядних знань вирішальна роль належить розуму, для формування ж цінностей вимагається вже і робота душі, активність нашої емоційної сфери. При виробленні стратегії діяльності людина підключає ще і свою волю.
Історичні типи світогляду
Свiтогляд – це система уявлень людини про світ, мiсце людини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розумiння людиною свого мiсця світі можна виділити кілька основних тишв світогляду:
1.Міфологічний- це результат практично-духовної дiяльностi людини. У мiфологiчному свiтоглядi людина не вiдокремлює себе вiд речей природного світу, а окрема людина не вiдокремлює себе вiд суспiльства в цiлому. В мiфологiчному свiтоглядi не існує чiткої межi мiж мисленням та мовленням, свiдомiстю та реальнiстю, предметом та думкою про предмет.
2. Релiгiйний свiтоглядчiтко подiляє світ та людину, природнє та надприроднє, земне та потойбiчне. Люди на, створена за образом та подобою Бога, займае головне, центральне мiсце у створеному Богом світі. У релiгiйному свiтоглядi, через вipy в потойбiчне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до свiтy, надає йому смислової завершеностi i таким чином досягає rapмонії з ним.
3.Фiлософiяє теоретичною формою ставлення людини до cвiту.Порiвняно з наукою її особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об’єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєвіпроблеми.
4.Науковuй свiтоглядє теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об’єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки частиною світу – природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на службу i створити комфортний світ цивiлiзацiї.
5.Мистецтво єпрактично-духовною дiяльнiстю. Мистецький свiтогляддає суб’єктивний образ свiтy, в якому художник досягає rapмонії зi cвітом тому навіть сучасне художне бачення свiту близьке до мiфологiчного.
2.Філософія, її предмет та основне питання
Філософія як особлива форма духовного виробництва вперше виникла приблизно майже 5-3 тис. років тому в Єгипті. Вавілоні, Індії, Китаї. Більш систематизованого та науково подібного вигляду вона набуває в Греції 2,5 тис. років тому. Філософія має безліч визначень. Для Геракліта вона ототожнюється з безкорисливим пізнанням суті речей.
За Аристотелем вона вивчає вищі, всезагальні причини та принципи буття, сутнісного. За думкою Дамаскіна філософія — «це знання та повчання на основі знання». В період середньовіччя філософія ототожнювалась з мирською мудрістю, яка випромінює «природне світло розуму». Гегель називає філософію наукою про розум, який осягає сам себе. За марксизмом філософія — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення.
Незважаючи на деяку нечіткість визначення предмета філософії , все ж можна окреслити коло проблем, які досліджує тільки вона. По-перше, це пошуки «єдиного в різноманітному», тобто пошуки першооснови, субстанції світобудови, на якій базується вся поверхнева, чуттєва різноманітність світу. По-друге, пошук відповіді на так звані вічні питання, тобто ключові, світоглядні проблеми. По-третє, це синтез даних конкретних наук в єдину, універсальну наукову картину світу. По-четверте, відкриття та вивчення універсальних, всезагальних законів розвитку природи, суспільства та мислення.
За своїм змістом філософія плюралістична та діалогічна, тому що допускає конфронтацію логічних аргументів в логічному пошуку істини. Це приводить до певної безсистемності її предмету. Тому здавна велися пошуки основ для її систематизації. Ще в античні часи філософи прийшли до висновку про біполярність світу, тобто його роздвоєності на дух та матерію. Логічним стало питання про співвідношення цих двох першоелементів — Духу та матерії або людини та світу. Боно називається основним питанням філософії і має дві сторони: онтологічну і гносеологічну. Онтологічна сторона визначається так: що є первинним: дух чи матерія? В залежності від відповіді філософи розділилися на' два табори — матеріалізм та ідеалізм.
Гносеологічна сторона основного питання філософії формулюється так: чи пізнаванний світ? (або: чи відповідають думки людини про світ самому цьому світу?). В залежності від відповіді філософи знову розділилися на два табори — агностицизм, який заперечує принципову пізнаванність світу, та табір, який вважає світ принципово пізнаванним.
Існує також концепція, яка пробує «примирити» полярні позиції матеріалізму та ідеалізму. Вона вважає, що в основі світу лежать дві рівноправні, паралельні субстанції — матерія та дух. Ця концепція називається дуалізмом.
Таким чином, філософія стає структурно більш чіткою та систематизованою.