Менш розгалужена, хоч і дуже важлива, символіка хліба у поетичних текстах русалій (Зелені свята), петрівчаних та купальських обрядах. Це дні найщедрішого сонця, найвищого буяння природи і визрівання хліба. Тому русальні пісні на хліборобську тематику найчастіше виконують оберегову функцію:
Проведу я русалочки до бору,
Сама вернуся додому!
Ой коли ж ми русалочки проводили,
Щоб до нас часто не ходили
Да нашого житечка не ламали,
Бо наше житечко в колосочку,
А нашії дівочки у віночку [14;120].
Ця оберегова функція містить в собі двояку символіку: перше – збереження врожаю від зглумлення та злих сил; у другому випадку можна провести паралель з весільною символікою, де колос символізує дівочу косу. І слова «наше житечко в колосочку, а нашії дівочки у віночку» означають, що у цей переджнивний час не одружуються, весілля плануються на осінній період, коли зібрано весь урожай. Цей мотив виразно звучить у такій пісні:
Ой ходила та (Маруся) по полю,
Вибирала пшениченьку із куколю.
Ой їхав же той Петруньо, шапку зняв:
- Боже тобі, (Марусенько), помагай,
Буде з цеї пшениченьки коровай.
Буде з цеї пшениченьки насіння,
Сподівайся, (Марусенько), весілля.
Будуть з цеї пшениченьки колоски,
Сподівайся, (Марусенько), колиски [14;123].
В останніх двох текстах дуже чітко проглядає переплетення календарно-обрядового і родинного мотивів.
Очевидна паралель: буяння природи, достигання врожаю і «буяння» та «достигання» почуттів, визначення симпатій серед молоді. Бачимо і взаємозалежність цих паралелей. У літню відповідальну пору жнив, в пору важкої праці і нечастих побачень ніби «дозріває» в юних душах почуття кохання, і тільки після того, як впорано хліб, наречені зможуть стати під вінець.
Таку ж символіку має купальська пісня «Помагайбі, Миколо, куди йдеш?..»:
- Помагайбі, Миколо, куди йдеш?
Де ж твоя пшениченька, що ти жнеш?
- За гаєм, дівчата, за водою,
Буду жити з Ганнусею молодою.
- Помагайбі, Ганнусю, куди йдеш?
Де ж твоя пшениченька , що ти жнеш?
- За гаєм, дівчата, зелененьким,
Буду жати з Миколою молоденьким[14;173].
Процес вижинання пшениці символізує одруження, а, отже, і продовження роду.
Серед купальських пісень теж зустрічаємо тексти-заклинання на добрий врожай:
Марія Йвана в жито кличе,
Марія Йвана в жито кличе:
- Ой ходім, Іване,
В нашім житі сам Бог ходить,
Сам Бог ходить – жито родить,
Ядро – з відро, колос – на добро![13;145]
Крім цього відомо, що у це свято активізують свою діяльність злі сили. Ю.З.Круть у праці «Хліборобська обрядова поезія слов’ян» наводить зразки досить утаємничених текстів проклять, які говорили чаклуни, коли «робили закрутки» на хлібному полі: «Закручую колоски в землю, а лихо в сім’ю», «Закручую навпаки, щоб не було ні хліба, ні муки», «Хто буде жати, то буде лежати, хто буде косити, буде голосити»[22;41]. Тому купальські пісні були сповнені оберегової магії проти відьомської сили:
Купала Івана на вулицю звала:
- Ходім, Іване, на вулицю,
Та підемо в чисте поле,
В чисте поле - жито глядіти,
Від змії, від злої відьми:
Вона в полі заломи ламає,
У корів молоко забирає[13;146].
Петрівчані пісні уже сповнені жнивного духу. На цей час уже колос повний, стиглий, тому святу Петра і Павла часто приурочують обряд зажинок. Кажуть, що і соловей в цей час покидає співати, бо «колоском удавився»:
Та вже ячмінь колос викидає,
Соловейка голос покидає;
Та вже ж ячмінь колос та й викинув,
Соловейко голос свій покинув,
У ячмені колос набростився,
Соловейка голос ізмінився[14;153].
Весь жнивний фольклор сповнений урочистого пафосу. Робота біля хліба була хоч і важкою, але приємною і виконувалась поважно, з душею, статечно, з гордістю за вирощений урожай. Таким настроєм сповнені, жниварські та обжинкові пісні:
Ой добраніч, широкеє поле,
Жито ядренеє!
Добраніч, на здоров’я,
Жнії молодії, серпи золотії!
Приходьте завтра ранесенько,
Як солнійко зійде, росиця опаде;
Та приносьте по бохону хліба,
По білому сиру.
Вже солнійко зійшло, росиця опала,
А мої жнійки не бували.
Чи повтомилися, чи позморилися,
Чи за мене, нивку, забулися?
- Ми не позморилилися, не повтомилися
І за тебе, нивку, не забувалися[14;213].
У цьому тексті зажинкової пісні знову бачимо символ астральної трійці – «серпи золотії» (місяць), «солнійко» (сонце) і «росиця» (дрібен дощик), який спрямований на пошанування хлібної ниви, її задобрення. Текст фактично є своєрідним замовлянням на добрий врожай.
Жнивні пісні найбільш історично та класово поділені. У них відображені жнива убогі і багаті, на своєму полі й у пана, у добрих господарів і злих, які не платять і не годують за важку працю:
Ой заспіваймо, нехай вдома почують,
Ой нехай же нам вечеройку готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря немила.
Ой не так нива, як високії гори,
Ой не так гори, як широкі загони.
Не так загони, як малейкеє жито, -
А вже нам спину як києм перебито![14;217-218]
У зазначеній власне жниварській пісні відбито важкі жнива на чужому полі, де ставлять «широкі загони» (своєрідну норму), яких женці не можуть залишити, поки не завершать, інакше їм не заплатять за роботу.
В обжинкових піснях, що співаються по закінченні жнив, дуже часто зустрічаємо образ-символ обжинкового вінка. Його з колосся сплітали дівчата, прикрашали польовими квітами і одягали на голову найкращій жниці. Цей вінок символізував щедрий врожай та успішне завершення жнив, а своєю колоподібною формою символізував саме сонце та річне коло сонця і безперервне коло річної хліборобської праці та, відповідно, хліборобського циклу обрядів. Повертаючись із поля в день завершення жнив, женці в обжинкових піснях вшановували цей вінок, «вищий від плота, ще дорожчий від золота»:
Котився віночок по полю,
Просився в хазяїна в стодолу:
- Пускай, хазяїн в стодолу,
Вже я набувся на полю,
Вже я на полю набувся,
Буйного вітру начувся,
Ранньої роси напився.
Я недовго полежу,
Зараз в поле побіжу[14;249].
Або:
Маяло житечко, маяло,
Як у полі стояло;
А тепер не буде маяти,
А буде в стодолі лежати.
До межі, женчики, до межі,
Бо мої пиріжечки у діжі.
До краю, женчики, до краю,
То я вам пиріжечка покраю.
Котився віночок по полю,
Просився женчиків додому:
- Візьміть мене, женчики, з собою
Та занесіть мене до господаря в стодолу,
Бо я вже в чистім полі набувся,
Буйного вітречку начувся,
Од ясного сонечка нагрівся,
А дрібного дощика напився.
Нехай же я у стодолі одпочину,
Поки вивезуть знов на ниву[14;249].
Обжинковий вінок увібрав у себе космогонічні символи «буйного вітречку», «ясного сонечка», «дрібного дощика». Персоніфікація його є відгомоном обожнювання нашими предками навколишньої природи, анімізму. У наведених текстах слова «я недовго полежу, зараз в поле побіжу» і «нехай же я у стодолі одпочину, поки вивезуть знов на ниву» означають початок нового циклу хліборобських робіт, адже через місяць-півтора після завершення жнив починається посів озимих. Звертають на себе увагу і слова «до межі, женчики, до межі, бо мої пиріжечки у діжі». По-перше, дійсно господар завжди повинен був щедро пригостити женців по закінченні жнив. Але чому саме пиріжками? Розглядаючи символіку різних форм хліба під час аналізу різдвяно-новорічної обрядовості, ми зазначали, що слово «пиріг» означає «хліб місяця», а місяць є символом родючості. Отже, пироги із зерна нового врожаю фактично були жертвою божеству родючості і символізували багатство уже майбутнього врожаю та, разом з тим, безперервність хліборобського циклу обрядів (як і річне коло хліборобських робіт).
У деяких регіонах України обжинковий вінок називають короною, що також відображено в обжинкових піснях:
Ходив Бог по полю – загубив корону.
Наші жниці жали – корону підібрали,
Корону підібрали – господарю віддали,
Судив Бог пожати – суди, Боже, поживати
В користі і радості,
В доброму здоров’ї!
Дай же, Боже, на току стогами,
А в діжі – підходом,
А у печі – ростом,
А за столом – ситтю!
Суди, Боже, осені діждати,
Дочок віддавати, синів оженити,
Пива наварити - і нам погуляти![13;154]
Ця обжинкова пісня зберігає давню символіку – поклоніння богу-Сонцю: «Ходив бог по полю (Дажбог) – загубив корону». Як бачимо з цього тексту (і це не поодинокий приклад), завершенням потрійного річного кола обрядів є проведення в осінній період весіль (родинний обряд). Це, можна сказати, найбільш яскравий приклад накладання кіл календарної і родинної обрядовості.