Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами. Альянс працює над підтриманням мирного стану в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права.
НАТО є трансатлантичною сполучною ланкою, яка пов'язує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. Це практичний вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів. Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів.
У складі НАТО діють комітети, відповідальні за перспективне планування з таких питань, як політичні консультації, воєнне планування та військові операції, співробітництво в плані озброєнь тощо. Комітети надають рекомендації Північноатлантичній раді - найвищому органу, який приймає рішення, або Комітету воєнного планування НАТО, який займається, головним чином, питаннями інтегрованої військової структури НАТО. Також проводяться консультації з економічних питань стосовно оборонного бюджету та конверсії воєнно-промислового комплексу.
Партнерство і співпраця НАТО
Після суттєвих геополітичних змін, які відбулися в Європі в 90-х роках, Північноатлантичний альянс став каталізатором процесу поширення безпеки й стабільності на всю Європу. Стимулюючи та підтримуючи оборонні реформи в багатьох країнах, які не є членами НАТО, євроатлантичне партнерство робить свій внесок в демократичні перетворення. Цей процес спрямований, насамперед, на досягнення високого ступеня співробітництва та взаємної довіри, від чого виграють усі країни Європи. В цьому контексті НАТО докладає зусиль для налагодження реального партнерства з багатьма державами, які не є членами НАТО.
Серед сучасних викликів євроатлантичній безпеці однією з головних загроз називається тероризм, який має як внутрішні так і зовнішні джерела, а також транснаціональний характер. Дедалі частіше такі загрози походять з периферії євроатлантичного регіону. В такому середовищі міжнародна стабільність і безпека більшою мірою залежить від внутрішніх реформ та далекосяжної міжнародної співпраці. Партнерство відіграє провідну роль у цьому.
Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП) забезпечує відносини НАТО з країнами-партнерами, насамперед, на політичній основі. РЄАП є форумом для обговорення питань, пов'язаних із проблемами безпеки.
Центральне місце у сфері партнерства Північноатлантичного альянсу належить програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), яка сприяє співробітництву між членами НАТО та країнами-партнерами з широкого кола питань, пов'язаних із проблемами безпеки. Основною метою програми ПЗМ є розвиток практичного співробітництва у сфері оборони. Існують також індивідуальні програми партнерства (ІПП), розраховані на дворічний період. Країною, яка започаткувала партнерство з Альянсом в рамках ІПП (у жовтні 2004 року), стала Грузія. Після цього до програми долучилися Азербайджан (травень 2005 року), Вірменія (грудень 2005 року), Казахстан (січень 2006 року), Молдова (травень 2006 року). Пізніше. У 2008 року до ІПП приєдналися дві балканські країни – Чорногорія, Боснія та Герцеговина.
В рамках партнерства НАТО реалізується програма особливого співробітництва в контексті Середземноморського діалогу НАТО. Він забезпечує співробітництво семи країн Середземномор’я, які не є членами НАТО (Алжиром, Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко й Тунісом). Мета Середземноморського діалогу полягає в поширенні безпеки й стабільності на весь регіон, оскільки це пов'язано з безпекою в Європі.
Україна-НАТО
Відносини між Україною і НАТО почали розвиватися одразу після набуття Українською державою незалежності в 1991 році. Україна приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва. У 1994 році Україна приєдналася до програми НАТО “Партнерство заради миру” та у травні 1997 року була одним із засновників Ради євроатлантичного партнерства. Перша консультація НАТО й України у форматі “16+1” на рівні політичного комітету відбулася у квітні 1997 року. У травні цього ж року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, який став першою подібною установою, створеною на території держави-партнера Альянсу.
У липні 1997 року глави держав і урядів НАТО та президент України Леонід Кучма підписали Хартію про особливе партнерство між НАТО та Україною. Цей документ офіційно визнав значимість незалежної, стабільної й демократичної України для безпеки у всій Європі та започаткував активне двостороннє співробітництво.
На підставі Хартії на зустрічі на вищому рівні НАТО у квітні 1999 року у Вашингтоні була створена Комісія Україна-НАТО (КУН). Політична мета створення такого органу передбачала зближення України та північноатлантичних структур. КУН є найвищим органом, який ухвалює рішення стосовно розвитку відносин Україна - НАТО та спрямовує заходи практичного співробітництва.
Одним із результатів діяльності КУН є План дій Україна-НАТО. Перший такий документ був підписаний у листопаді 2002 року в Празі. Заснований на Хартії про особливе партнерство, План дій дозволяє виділити низку довготермінових стратегічних цілей, які мають наблизити Україну до реалізації її євроатлантичних перспектив. Документ також визначає рамки для співпраці Україна-НАТО.
У квітні 2005 року під час неофіційної зустрічі у Вільнюсі міністри закордонних справ НАТО запросили Україну розпочати “інтенсифікований діалог” щодо намірів України приєднатися до Альянсу та проведення у зв’язку з цим відповідних реформ у країні. Засідання Комісії Україна-НАТО на глав МЗС також узгодило конкретні заходи щодо зміцнення співробітництва на підтримку пріоритетних напрямів українських реформ. Перший суттєвий крок у процесі інтенсифікованого діалогу був зроблений у червні 2005 року під час візиту Генерального секретаря НАТО до Києва, коли український уряд офіційно представив відповідний документ. У вересні 2005 року в штаб-квартирі НАТО представники Альянсу й України провели першу зустріч в рамках серії офіційних переговорів, передбачених інтенсифікованим діалогом. За місяць Північноатлантична рада прибула з візитом до Києва для обговорення цього питання з главами Міноборони та МЗС України.
На Бухарестському саміті, який проходив у квітні 2008 року в румунській столиці, глави країн – членів НАТО погодилися, що в майбутньому Україна приєднається до Альянсу. НАТО опрацьовуватиме разом з Україною питання щодо заявки Києва про приєднання України до Плану дій щодо членства.
Упродовж періоду співпраці Києва з НАТО Україна зробила помітний внесок у зміцнення євроатлантичної безпеки шляхом участі її контингентів для ведення миротворчих операцій спільно з країнами Альянсу та їхніми партнерами.
Співпраця Північноатлантичного альянсу останнім часом також була реалізована в рамках Ініціативи для Південно-Східної Європи, основою для якої стала ініціатива США “Великий Близький Схід”. Вона передбачала розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері оборони та безпеки з Північною Африкою, а також державами Близького й Центрального Сходу від Марокко до Афганістану.
Окремим напрямком співпраці Альянсу є відносини з Російською Федерацією. Починаючи з 1991 року НАТО і РФ працювали над багатьма питаннями, пов’язаними з обороною та безпекою. З лютого 2002 року діє Рада Росія-НАТО, яка приймає рішення на основі консенсусу під головуванням генерального секретаря НАТО.
НАТО також забезпечує форум для активного співробітництва серед країн-членів та країн-партнерів за такими напрямами, як планування на випадок надзвичайних ситуацій, надання допомоги під час стихійного лиха, наукові програми та програми з охорони навколишнього середовища. І хоча кожна країна несе основну відповідальність за своє власне планування на випадок надзвичайних ситуацій, НАТО також працює над тим, аби гарантувати найефективніше використання цивільних ресурсів Альянсу, коли в цьому виникає необхідність.
Крім того, НАТО проводить багато програм обмінів з наукових проблем і питань охорони навколишнього середовища, що викликають занепокоєння Альянсу та країн-партнерів. Ці програми надають підтримку науковим дослідженням високого ступеня складності, сприяють розвитку національних наукових, інженерно-технічних ресурсів та економії коштів завдяки міжнародному співробітництву. Велику кількість таких заходів спрямовано на розв’язання екологічних проблем, пов'язаних з оборонною діяльністю, яка має шкідливий вплив на сусідні країни, і які можна розв'язати лише шляхом спільних дій.