Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлумачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості: 1) право складається з норм права; 2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему. Поняття системи права, на відміну від правової системи, відображує не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Предмет правового регулювання – це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами. Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання (що розуміє сукупність засобів впливу права на суспільні відносини), характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права. Галузь права – це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю предмета і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права. Підгалузь права – це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Як приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового права – банківське право. Інститут права – це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності. Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права. Це так звані вторинні угруповання системи права. До них, крім комплексних інститутів, відносяться міжгалузеві комплекси, які об’єднують в собі деякі галузі, підгалузі і інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об’єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права і т. ін. Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інші галузі права. Для кожної галузі прав характерні свої ознаки, з-поміж яких основною є специфіка предмета регулювання. Конституційне право характеризується як система правових норм, насамперед, принципів і норм Конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, їх основні права, свободи й обов’язки. Адміністративне право характеризується як система правових норм, які регулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємовідносини з іншими державними, а також громадськими організаціями і громадянами. Фінансове право характеризується як система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяльності, накопичення і використання фінансових ресурсів. Цивільне право характеризується як система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними і юридичними особами як рівноправними. Підгалузями цивільного права є авторське, винахідницьке, спадкоємницьке право. Сімейне право характеризується як система правових норм, які регулюють особисті і майнові відносини, що пов’язані зі шлюбом і спорідненістю людей. Трудове право характеризується як система норм права, які регулюють відносини у сфері здійснення трудової діяльності. Цивільно-процесуальне право характеризується як система правових норм, що регулюють відносини, пов’язані із судовим розглядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, здійсненням судових рішень, а також проведенням органами юстиції різноманітних дій юридичного значення. Кримінальне право характеризується як система правових норм, спрямованих на боротьбу із злочинами і встановленням міри кримінальної відповідальності за їх скоєння. Кримінально-процесуальне право характеризується як система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв’язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, судовим їх розглядом та виконанням вироку. Міжнародне право характеризується як система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об’єднаннями (міжнародне приватне право). На відміну від системи права система законодавства – це система нормативно-правових актів, насамперед, законів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об’єктивності, визначеності, загальності. Структуру системи права складають галузі, підгалузі, інститути, правові комплексні об'єднання та норми права; структуру законодавства – його галузі, комплексні галузі та нормативно-правові акти. Існує два основних різновиди систематизації законодавства: інкорпорація і кодифікація. Інкорпорація нормативно-правових актів – це спосіб систематизації, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється. При інкорпорації нормативно-правові акти і угоди об’єднують у зібрання за хронологічним, алфавітним, предметним чи якимось іншим порядком. Інкорпорація поділяється на: 1) офіційну, що здійснюється суб’єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими; 2) неофіційну, що здійснюється іншими суб’єктами (видавництвами, навчальними закладами, громадянами). Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться. Кодифікація – це спосіб систематизації, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їх структуру (погоджує, об’єднує). Як результат кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, положення). Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на: 1) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права; 2) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); 3) міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на декілька галузей чи інститутів.